mama-znaet.com

Це буде подорож до Українського культурного центру (Soyuzivka Heritage Center - Home), що у штаті Нью-Йорк. Союзівку було засновано майже сімдесят років тому! Якою ми побачили її сьогодні - пропонуємо огляд у світлинах. 

 

Ми їдемо до знаменитої Союзівки! Дуже багато чули про неї і от настав час побачити.
Союзівка, або повна назва англійською Soyuzivka Heritage Center, знаходиться у штаті Нью-Йорк. Союзівка - це своєрідний Український культурний центр, база для культурно-освітньої діяльності розташована в Кергонксоні, на півночі штату, поблизу гірського хребта Shawangunk Ridge. Тож нам треба буде перетнути межу штатів Пенсільванія і Нью-Йорк.

Це нам подобається, оскільки на межі штатів завжди є чудові Welcome Visitor Center - спеціальні комплекси для мандруючих із необхідною інформацією про штат, різними мапами, магазинами сувенірів, у яких продається щось особливе, притаманне штату. Також тут можна заправити машину, зробити гриль (місця для грилів завжди оснащені столами і лавками для сімей мандрівників), або поїсти у кафе, яких тут немало. Якщо ви мандруєте із собакою, то знайдете тут спеціальні станції для того, щоб ваш улюбленець не залишав купки на траві.
Ми любимо бувати у Welcome Visitor Center, бо вони красиві, чисті і...привітні, як можуть бути привітними люди. Також вони дуже-дуже різні у різних штатах, адже кожен штат має щось особливе і це відображено у дизайні приміщень та сувенірних магазинах. А тут межа таких двох великих штатів!

Три прапори - США, штату Нью-Йорк і ... Третій прапор на чорному фоні ніяк не випрямлявся. Проте, я майже на сто відсотків впевнена, що то відомий прапор POW-MIA (Prisoner or War - Missing in Action).  Він вивішується як доказ того, що люди цінують і пам"ятають тих, хто заради країни ув"язнений або зниклий безвісти. 

Ось Welcome Visitor Center при в"їзді до штату Нью-Йорк. Заходимо до відділу інформації для туристів і... не бачимо нічого про Soyuzivka Heritage Center! Консультант знаходить нам адресу (яку ми, звісно, вже знаємо) та показує на комп"ютері маршрут і особливості тієї частини гір, куди нам треба дістатися. Нам ще більше кортить побачити ту таємничу, але таку знамениту Союзівку. 

Ось ще кілька фото Welcome Visitor Center.

Консультант з питань інормації.

Буклети про кемпінги штату. 

Ну а далі - ресторани, кафе, місця відпочинку та ін. Підкріпившись та відпочивши, їдемо далі. 

Зупиняємось на кемпінгу, який нам по дорозі. Хочемо глянути який він - ми любимо бувати на кемпінгах. Виявляється, на ближчий час усі місця зайнято. Треба замовляти заздалегідь. Недалеко знаходяться місця, облюбовані любителями скалолазання. Біля офісу висить попередження: не розслабляйся і не думай, що тут немає ведмедів!!! Звучить як жарт, проте це не так. 

Рушаємо далі. 
В дорозі милуємось краєвидами та розмовляємо про Союзівку. Український культурний центр, який любовно і коротко називають Союзівка, було засновано у 1952 році. Український Народний Союз (створений у 1894 році) придбав у горах штату Нью-Йорк, які дуже нагадують українські Карпати 250 акрів (це трохи більше ніж 100 гектарів) землі. В основному то ліс, галявини та гірский потік. Так починала свою історію Союзівка. 

Трішки про Український Народний Союз (УНС), котрий був засновником Союзівки. Вікіпедія дає таку інформацію. УНС - це найбільша братскьо-забезпеченева організація США. Її діяльність поширюється також і на Канаду. 
Першою назвою організації була Руський Народний Союз. Однак пізніше організацію було перейменовано в Український Народний Союз, цим самим закцентовано факт орієнтації на відстоювання спеціфічно української етнокультурної ідентичності. Причиною цьому слугували незгоди ідеологічного характеру. Адже незалежної України не існувало і поняття "руський" могло бути трактовано по-різному. Особливо гостро дискутувалися в той час ці розбіжності з росіянами та угорцями. Чому було так проілюструю на одному прикладі. 
Це цікавий факт із життя однієї моєї знайомої, яка прибула до США після Другої світової війни, втікаючи від біди (вона із родини греко-католицьких священників, родини яких зазнавали в той час репресій). Вона розповідала, що коли емігранти із західної України прибули до США, то проходили процедуру реєстрації, на якій мали вказувати з якої країни ти прибув. України як окремої держави не існувало, то ж їм дали вибір: вони мали реєструватися або поляками, або росіянами. Але ж вони зазанавали утисків і навіть масових трагедій і від тих, і від інших... Як же їм назватися росіянами чи поляками? Ця жінка все життя мріяла стати "державною", тобто людиною з української держави. Вона завжди казала: яка то біда бути нацією бездержавною. А коли помирала, то віддала усі свої невеликі грошові накопичення на розбудову однієї із громадських організацій в Україні і прощаючись, казала, що дуже щаслива померти "державною людиною". То була досить незвичайна людина із родини з відомим багатьом шанувальникам служіння людям прізвищем, і я обов"язково колись про неї напишу окремо, оскільки була вона ще й моєю найкращою, у чужій для мене країні, подругою.  

Ініціатором заснування УНС був о.Грушка - греко-католицький священник (греко-католицькі церкви робили і продовжують робити багато для розвитку культури українства у США). УНС видає газету "Свобода" (з 1893 року), Ukrainian Weekly (з 1932), дитячий тижневик "Веселка" (з 1953), також було перекладено і видано англійською немало праць українських вчених. УНР відігравав і продовжує відігравати помітну роль у згуртуванні української громади, її освіті і життєвому забезпеченні. Він надає студентські стипендії, організовує дитячі літні табори, фестивалі, виставки тощо. 
Чисельність членів УНР у різні роки була дуже різна. Так, наприклад, у 1894 році УНР мав 439 членів і майна на 220 доларів, у 1904 - членів 9000 і майна 46000, у 1980 - членів 84000 і майна 45,5млн. доларів (дані Вікіпедії). 
Українська діаспора належить до національних меншин США з високим рівнем організації, освіти і культури. Тут діють багато різноматіних організацій - дозвіллєвих, освітніх, наукових. І у цьому немала заслуга й Українського Народного Союзу. 
У Союзівці, у Кетскильських горах, які так нагадують рідні Карпати здійснюється культурно-освітня діяльність діаспори. 
Ось ми вже їдемо досить вузькою серпантинною дорогою і наш навігатор показує, що скоро будемо на місці. 

Ми високо в горах. Милуємось краєвидом. 

Попри дорогу цвіте дикий рододендрон. 

І раптом... мальви! Виявляється, тут здавалось би далеко од світу, українське поселення. При в"їзді табличка українською та англійською "Золота осінь". Таке українське село нам доводилось вже бачити на відомому поселенні О.Ольжича у горах Поконос (штат Пенсільванія). Як треба любити свою рідну землю, щоб і тут, на цих кам"янистих грунтах, леліяти мальви! 
Все частіше мені здається, що наша діаспора мала б учити українців в Україні, що таке справжня любов до своєї країни і як вона має виливатись у корисні справи. На фото одна з українських хат. 

А от і вона! Союзівка! 

Навіть гуцул із трембітою! 

Повертаємо LEFT.

Це в"їзд. 

З правого боку від в"їзду вдалині видніється красивий, незвичайної архітектури будинок. Церква?

Так, це греко-католицька церква. Вирішуємо зайти до неї пізніше, а тепер оглянемо територію Союзівки.

Виявляється тут працює для дітей відома школа танців Роми Прими-Богачевської.

На великій чудовій території, серед дерев, кущів, трав, потічків розташовано будинки Союзівки. У цих будинках готелі. Там поселяються діти і батьки дітей, які перебувають тут у літніх таборах. Також   сюди люди приїздять на щорічні культурні фестивалі та мистецькі виставки й концерти. Можна просто приїхати на літо відпочити. Як правило, сюди приїздять із сім"ями. Готелі недорогі (як для США - 80 - 300 доларів залежно від сезону, 300 за ніч, то лише на час щорічного фестивалю, коли гостей дуже багато). 

Це центральний корпус. Тут знаходяться офіси, також і готельні приміщення. 

На території є кілька пам"ятників. Примітно, що це бюсти Т.Шевченка, Л.Українки та І.Мазепи. Бюст Т.Шевченка у виконанні всесвітньо відомого українського скульптора О.Архипенка. О.Архипенко - українсько-американський скульптор і художник дуже знаний у діаспорі і шанований у світі. Але знаменитий пам"ятник Т.Шевченку в Вашінгтоні зроблено іншим українсько-американським скульптором - Лео Молом (Леонідом Молодожанином) разом із архітектором Радославом Жуком. Зовсім нещодавно (на великий сором признаюсь) я дізналась, що установлення того пам"ятника було пов"язане із великим спротивом. Дізналась про ту історію і знову подивувалась мудрості та ідейній силі лідерів української діаспори (попередніх хвиль, бо нинішня - четверта,  ще не заявила про себе вагомими справами)

Між будинками - невеличкі затишні сквери, багато лавочок. 

Прапори США, Канади і України на центральній будівлі. 

Для зручності і краси гарні камінні сходи. 

Альтанки як у Карпатах. 

Усі будинки-готелі розташовані на немалій відстані один від одного. Вони сполучені доріжками, вздовж яких проставлено вказівники (інакше легко можна було б заблукати). 

Тут зупиняємось. Цікаво побути біля цього бюсту. Це той самий отець Григорій Грушка! Як багато славних справ зроблено українцями! Шкодуємо, що не маємо квітів, аби покласти на знак шани. 

Цей готель - найменший і найпростіший. Кожен з готелів має назву українського міста чи регіону. Цей - Полтава.
Уже по стану цього будинку видно, що не вистачає коштів на утримання комплексу. Адже за усе доводиться платити ще й високий податок. Не так давно довелось продати частину землі, щоб сплатити податки. Одна американська(!) мама, котра любить бувати тут із своїми дітьми, якось сумно сказала: "Якби я була мільйонером, я б, найперше, дала гроші на відновлення цього українського центру". 
Попри це, українська діаспора допомагає Україні та її людям. 

Тут ластівки гніздо звили.

Із частини території відкривається гарний вид на довколишні гори. 

Тут знаходяться басейни, тенісні корти, місце для ярмарок та концертів, ресторан, бар...

Це будинок ресторану і зали для урочистих подій, концертів. 

Поміж будівлями добре ганяти на скутері - безпечно і вільно, багато схилів. 

Біля басейну.

У час нашого приїзду не було дитячих таборів, відпочивали лише окремі сім"ї. Приїздять сюди не лише українські сім"ї.
Ця мама з дитиною йдуть до басейну. 

Перед рестораном є величезна тераса. Також намет. Тут нерідко проходять українські весілля. 

Вид з тераси на басейн і тенісні корти.  

Звісно, хоч людей і мало, але лайфгард на місці. 

Заглянем до зали. 

При вході бачимо оголошення про наступний український фестиваль. 

Ми в залі. Зала величезна. Поміститься весілля на 200 чоловік. Також тут є сцена (для виступів, оркестру тощо).

Тут на фестивалях та ярмарках продаются сувеніри. А під час весіль тут організовують бар. 

Фрагменти оформлення - дух українства. 

Фото дітей на одному із таборів 2016 року (із вестибюлю центрального корпусу). 

Ми у центральному корпусі. Камін, зручні крісла та диванчики. В оформлені використано дерево, камінь. Багато інформативного матеріалу на столах та поличках. 

Оригінал. Українські Карпати. 

Дуже незвичайна робота. 

Вибираємо свіжу газету, а також збірник УНС, в якому багато цікавого матеріалу про життя діаспори та видатних її українців. Все - безкоштовно. 

Тут же і план території. 

Подивимось ще кілька будинків-готелів. 

Не пам"ятю назви усіх. Але точно там є "Тернопіль","Київ","Одеса","Львів", "Чернівці" та ін. 

Капличка у лісі між готелями. 

Це готель "Київ". Коли тут відбувається весілля, то у ньому живуть наречені. Для них є спеціально обладнана кімната. Як правило, у США для наречених готелі дають велику знижку або надають приміщення безкоштовно. 

У цьому готелі нещодавно зроблено ремонт. Він - один із найкращих. Тут гарні каміни - височать їх димарі.  

Доріжки-доріжки... Можна заблукати. 

Рододендрон всюди. Дуже ніжні квіти. Хочеться помилуватись і понюхати, але у суцвіттях гудуть бджоли і джмелі.  

А це обслуговуючий персонал. 

Сім"я на відпочинку. 

Корисна інформація про мандрівки. Тут розпочинаються три трейли. Один з них йде вздовж гірського потічка до природного басейну. Він нас дуже цікавить. 

А ось і потічок. Тепер спекотно і води мало. Але в дощі, то бурхлива річка. Вище знаходиться природний басейн: на річці викладено каменем. Звісно, вода та холоднюща! Нам відрезу хочеться його знайти і спробувати вскочити. Ми вирушаємо за вказівниками (маршрути трейлів позначено різними кольорами - синім, оранжевим, зеленим), один з них має привести нас до басейну. Проте... Дуже швидко ми заблукали. Тож довелось вдовольнитись коротким відпочинком на потічку. 

Камені такі, що можна на них і полежати. А вода чиста як сльоза!

За цим дивно-плоским розливом води каскад невеликих водограїв. Вода стрімко біжить вниз плоскими каменями.Там хлюпочуться діти. 

Грунти навколо кам"янисті. Дерева тут не дуже високі. 

Нарешті, випадково, ми знаходимо необхідний вказівник - оранжева мітка вказує на шлях до басейну. Проте, ми не певні чи швидко знайдемо наступну мітку. Підемо до басейну наступний раз, адже ми обов"язково якось приїдемо сюди відпочити. 

Навколо дикі трави і квіти звіробою. Гарно. Душа відпочиває вдалині від потоків машин, людей, хмаросягів, неонів...і високого темпу праці. Тут зовсім інше відчуття життя. Тут можна зупинитись, оглянутись довкола і... раптом зрозуміти, яке усе це просте і прекрасне. 

Ми від"їзджаємо. Знову на в"їзді. Поряд велике футбольне поле і цей хлопчик іде до нього. Українці старої діаспори називають гру у футбол "грою у копаного". Звучить смішно, але той факт, що вони у дитячих таборах навчають дітей різних ігор і бережуть традиційну любов до футболу (адже у США поширений інший, американський футбол) робить їм честь. 

Так, наприклад, усі хлопчики-пластуни (Національна скаутська організація "Пласт" проводить тут свої табори) грають у футбол. Але про діяльність славної організації "Пласт" у США розповім в іншому огляді. 

Маленькі пластуни-новаки у таборі на Союзівці збираються щоліта.

Тепер час зайти до церкви. 

Вона дуже красива і доглянута. 

На жаль, виявились у той час зачиненою. Тож довелось вдовольнитись оглядом території та відкритих терас і ґанків. 

Ось такі вони. 

Пора в далеку дорогу. Нам додому неблизько. 

Раптом починається дощ. 

Але вже дуже скоро раптівка-дощ закінчується і гори починають парувати. Величне народження хмар!

За наступні пів години погода змінюється ще кілька разів. Це дуже дивно. 

Небо стає щоразу інакшим і я спішу ті зміни зафіксувати. 

А тоді - сонце і... олень. Так ми прощаємось із Союзівкою. 

Дякую, що мандрували з нами! На все добре!